Вас вітає група "Сонечко"
Наша група - це наш дім. Дуже затишно у нім. Любим разом ми погратись,. Дуже любим розважатись. Любим ми пісні співати,. Танцювати, малювати.
🎁⚙Увага ДІТЯМ сьогодні -
🔝Щастя БАТЬКАМ завтра!!!
💯 Максимум користі для тебе і твоєї дитини💯
Освітні завдання: розвивати зв’язне мовлення під час розповіді про свого домашнього улюбленця; розвивати спостережливість; виховувати любов до свійських тварин.
Запитання:
У кого дома живе домашня тваринка?
Хто це і як її звуть?
Як доглядаєте за тваринкою?
👦👧
Спостереження за собакою
Мета: розширити знання дітей про домашню тварину — собаку; закріпити вміння називати основні частини його тіла, спонукати до звуконаслідування; сприяти розвитку емоційно позитивного ставлення до тварин.
Запитання
Хто це? Який він?
Назвіть частини тіла песика. Що він вміє ними робити?
Яку користь приносить собака? Як люди піклуються про тварин вдома?
👦👧
Читання уривка з вірша В. Верховеня «Чемний кіт»
Якось містом кіт гуляв,
З усіма вітався: «Няв!»,
І у відповідь взаємно
З ним усі вітались чемно.
Ось поважний слон іде.
Поклонився: «Добрий день!»
Зебра, модниця смугаста,
Усміхнулась мило: «Здрастуй!»
Бегемот йому услід
Крикнув радісно: «Привіт!»
А з малим телям корова
Запитала: «Як здоров’я?»
Пролітали мимо ґави,
Поцікавились: «Як справи?»
Переходив лев дорогу,
Поздоровкався до нього.
Сірий ослик висловухий
Зняв поштиво капелюха.
👦👧
Дидактична вправа «Стук-стук».
Стук-стук, хто тут є? Хто в будиночку живе? Я — мама-коза, а ви? (Козенята.)
У кішки — кошенята; у собаки — цуценята; у кролиці — кроленята; у курочки — курчата; у корови — телята; у свині — поросята.
👦👧
Вірш П. Воронька «Є у мене киця Мурка».
Є у мене киця Мурка,
Дуже мудра кішка.
Тільки скажеш:
«Замазурка!» —
Вмиється хоч трішки.
А синок її Васько
Муркне: «Мила нене,
Поки вип’ю молоко,
Вмийся і за мене».
Розкажіть, чим ви годуєте вдома своїх улюбленців.
Як ви гадаєте, чи подобається їм їжа? Чому?
Кіт живе з людьми в домі або квартирі. Де любить спати ваш котик?
Якщо люди живуть у власному будинку, то тримають у дворі великого собаку.
Запитання: Як називається будиночок, у якому він може сховатися від дощу, вітру, морозу?
А якщо собака живе у квартирі, де він спить? Чому люди тримають тварин?
👦👧
Читання вірша П. Воронька «Хвіст».
У кота великий хвіст,
Їде кіт до сіл і міст,
За моря, за океани —
Кожен хай на хвіст погляне.
Всі кричать: «Оце дива!
Оце так хвіст! А голова?
Щось не видно за хвостом!»
Отаке було з хвостом.
Запитання: Який був у кота хвіст? Куди він їде? Для чого? А чому не видно голови?
👦👧
Спілкування в колі: доглядаємо тварин
Освітні завдання: уточнити уявлення дітей про особливості догляду за домашніми тваринами; викликати прагнення піклуватися та дбати про них, опікуватися їхнім життям.
Запитання: Як ви гадаєте, чи потрібні свійські тварини людям?
Для чого нам кури? кішка? песик? Чи можуть тварини обійтися без нас?
Що потрібно робити щодня?
👦👧
вірш А. Костецького «Хвостата мова».
Мале щеня хвостом махає —
Воно зі мною розмовляє.
І я — даю вам слово! —
Збагнув хвостату мову:
Щеня мене просило,
Щеня мене просило,
І хоч не маю я хвоста,
Та в мене відповідь проста:
Я усміхнувсь малому
І взяв його додому.
Маленького песика тато
Вартує подвір’я і хату.
Всю ніч йому син помагав,
Як тато, вигукував: «Гав!»
Запитання за текстом
Про кого цей вірш? Як поводилося цуценя? Як його тато допомагає людям?
Як ви гадаєте, що полюбляє їсти цуценя? А що їсть собака?
👦👧
Читання вірша П. Воронька «Засміявся наш собака».
Засміявся наш собака,
Як зустрів живого рака.
І відтоді наш собака
Тільки й думає про рака.
Як подумає про рака —
То й сміється наш собака.
Запитання: Чому засміявся собака? Про що він тепер думає?
👦👧
Дидактична гра «Які ви, свійські тварини?»
Мета: систематизувати знання дітей про свійських тварин; закріпити в словнику назви свійських тварин.
Велика, рогата, руда, молочна. Це хто? (Корова.)
Високий, стрункий, гривастий, прудкий. Це хто? (Кінь.)
👦👧
загадки
Йшов із ріжками стіжок,
Пригощав малих діток
Молочком таким смачним,
І поживним, й запашним. (Корова.)
Клишоногий, волохатий,
Влітку спритний та завзятий.
Ну а взимку лежебока
У барлозі гріє боки. (Ведмідь.)
Вдалині посеред ночі
Засвітились хижі очі.
Від його пісень у звірів
Морозець біжить по шкірі. (Вовк.)
Хвіст куценький, довгі вуха,
Має в шафі два кожуха.
Влітку одягає сірий,
Ну а взимку — теплий, білий. (Заєць.)
👦👧
«Розкажіть, що ви знаєте про цю тварину»
Наприклад:
Я знаю, що вовк — хижа тварина.Він живе в лісі. Житло вовка називається лігвом.
Ведмідь — дика тварина, живе в лісі. Любить їсти мед. Взимку він спить у барлозі.
Корова — свійська тварина. Живе біля людей. Дає людям молоко.
Лисиця — дика тварина, живе в лісі. Дуже хитра. Лисиця живе в норі.
Білка — дика тварина, живе у лісі. Любить їсти гриби, горіхи. Живе в дуплі. Взимку міняє свою шубку.
👦👧
Читання вірша П. Воронька «Друзяки».
Кіт з Рябком були друзяки.
Котик нишком у собаки
Брав щоразу м’ясо, сало,
Бо котові завжди мало.
А Рябко зітхав у тузі:
«Хай бере, на те ми й друзі».
Діти, ви скажіть мені:
Кіт був друг Рябку чи ні?
Запитання
Хто був друзяками?
Що робив кіт?
Як на це реагував Рябко?
Чи справді кіт був другом Рябку?
👦👧
Читання оповідання М. Вінграновського «Волохань».
У нас ніколи не було Волоханя. Були всякі собаки, але Волоханя не було. У нас був Рябко. Або — Рябчик. Він любив кусати себе за хвіст, за лапу і сміятись. Я казав Ряб- чикові: «Дожени!», і Рябчик гнався.
Одного разу ми з татом поїхали по рибу. Була ніч. Тато настелив у човен кожухів і сів за весла. Я сказав татові: «А Рябчик?» Тато сказав: «Візьмемо і Рябчика».
І ось ми з Рябчиком лежимо на кожухах, ще й кожухом укриваємось. Тато гребе, ніч пливе, пливе очерет, а Рябчик дихає... Так ми і заснули...
Проснулись ми на сході сонця. Кожух у росі, річка в тумані. Згори від села біжать гуси. Біжать, аж летять, і падають на воду. А за ними котиться маленький собачка і гавкає тоненьким голоском.
Це був Волохань. Тато взяв його у човен. Волохань і Рябчик понюхали один одного і полягали спати під кожухом.
Запитання за текстом оповідання:
Який собака був у хлопчика?
Що він робив, як грався з хлопчиком?
Куди поїхав хлопчик з татом?
Кого вони побачили?
Чи подружилися Рябко з Волоханем?
👦👧
Чому кіт умивається після сніданку? (За мотивами литовської народної казки.)
І. Нехода
Ніживсь кіт край воріт,
Грів на сонці живіт.
Раз із двору в хлівець
Залетів горобець.
—Цінь-цвірінь! — цвіринчить.
Кіт підкрався і вмить
Спритним рухом ловця
Упіймав горобця.
—Ну, — сказав він за тим,
— Зараз я тебе з’їм!
—Що ж, настав мій кінець,
— Відповів горобець.
—Але злись чи не злись,
— Хто ж невмиваний їсть?
Гуси знають про це,
Кури знають про це,
Діти зранку до сніданку
Миють милом лице.
Навіть он голуби
Чистять дзьоби собі...
А тобі, молодцю,
Це хіба не к лицю?
Стримав кіт апетит.
—Добре, — каже, — посидь!
Сядь під це деревце,
Поки вмию лице.
Пішов кіт до воріт,
Умивається кіт,
А горобчик той скік!
Та і був такий, — втік.
Закричав тоді кіт:
—Переймайте! Ловіть!
І з тих пір всім на злість
Кіт невмиваний їсть!
👦👧
Журавель і лисиця
(Українська народна казка)
На болоті в очереті на купині жив журавель, там же, трохи подалі, жила лисиця. Вони щодня зустрічались, їм не раз доводилось вести між собою розмову про своє життя. Разів два ходили в куми до дрохви. Одного разу лисиця попрохала журавля до себе в гості:
—Приходь, куме, до мене в гості, а то ми з тобою уже давно познайомились, а досі одне в другого не були в гостях.
—Добре, кумасю, сьогодні зайду.
Лисиця побігла додому, наварила молочної каші з манної крупи, розмазала її по тарілці і дожидала гостя. Прийшов журавель, лисиця заходилась його пригощати:
—Їж, їж, куме, не соромся, будь, як вдома.
Журавель нахилив голову до тарілки, довбав, довбав носом по тарілці, нічого не заче- пив, у рот жодної крихітки не потрапило. А лисиця не дрімала, швиденько язиком лизь- лизь і живо спорожнила тарілку.
Потім каже журавлеві:
—Не положи гніву, куме, більше пригощати нічим, чим багата, тим і рада.
Журавель дуже розгнівався на лисицю за її безсовісні хитрощі, та нічого на це не ска- зав, а тільки подумав: «Почекай-но, я тебе пригощу ще не так, будеш довго згадувати кума!»
Журавель, ідучи од лисиці, в свою чергу запросив її до себе на обід:
—Приходь же й ти, кумасю, до мене завтра, я приготую смачний обід.
—Добре, добре, прийду, твоя гостя.
Журавель добув кубушку з вузеньким горлом. Насипав у кубушку пшоняної каші з мас- лом і стояв, дожидав гостю. Дивиться — мчить лисиця. Він низько вклонився і каже:
—Милості просю, кумасю, сідай обідати.
Почали вони обідати. Журавель раз-по-раз устромляв голову в кубушку і на весь рот ковтав кашу. А лисиця вертілась біля кубушки, хвостом виляла та тільки облизувалась, а каші дістати не могла. То понюхає, то лизне край горла кубушки, то пильно подивиться всередину, а голову ніяк не можна було просунуть. А журавель доїв кашу і каже:
—Не положи гніву, кумасю, пригощати більше нічим, чим багатий, тим і радий.
Із того часу дружба між журавлем і лисицею розсохлась. Лисиця утекла в ліс і вже більше з журавлем не зустрічалась.
👦👧
Котик і півник
(Українська народна казка)
Жили собі котик і півник. Котик ходив у ліс по дрова, а півник їсти варив. Іде котик з дому та й наказує:
—Не відкривай, півнику, лисичці, бо вкраде тебе та й у суп вкине. Пішов котик, а лисичка вже й тут як тут.
Півнику, півнику, виглянь у віконечко, Я тобі зерен принесла.
Півник виглянув у віконечко, а лисичка його хап та й понесла. Кричить півник: Несе мене лиска
По каміннім мості, На золотім хвості. Котику-братику, Порятуй мене.
Прибіг котик і вирятував півника з біди. На другий день йде з дому і знову просить пів- ника, аби не відкривав нікому. Не послухав півник: тільки прийшла лисичка, відразу ж і відкрив віконце. Лисичка його вхопила і несе. А півник кричить:
Несе мене лиска По каміннім мості, На золотім хвості. Котику-братику, Порятуй мене.
Почув котик і на цей раз, прибіг і визволив з біди. На третій день збирається котик у ліс по дрова і каже:
—Півнику, сьогодні я піду дуже далеко. Що б не казала тобі лисичка — не відчиняй віконце, бо на цей раз, коли потрапиш у біду, я не почую.
Пішов котик. А лисичка вже й тут:
—Півнику, півнику, виглянь у віконечко.
—Ток, ток, не велів коток, — відмовляє півник.
—Ну як хочеш. Тільки знай: проїздили дорогою люди, везли зерно. Мішок розв’язався, і пшеничка посипалася на землю. Не хочеш вийти, то когось іншого покличу.
Сказавши це, хитра лисичка насипала пшеничку на стежці, а сама заховалася. Через деякий час виглянув півник — і справді лежить зерно пшенички. Він, не довго думаючи, вийшов на вулицю і почав клювати зерно, зовсім забувши про обережність. Вибігла із схо- ванки лисиця, вхопила півника та й понесла. А він кричить:
Несе мене лиска По каміннім мості, На золотім хвості. Котику-братику, Порятуй мене.
Кричав, сердешний, кричав, але котик не почув, бо був далеко. Повернувся котик уве- чері додому і дуже засмутився, що півника нема. Вирішив він іти визволяти товариша з біди. Узяв з собою писану торбу, дудку. Прийшов до лисиччиного будинку. А тут збира- ються варити суп із півника. Коли це чують:
Ой у лиски, лиски, новий двір, Ще й чотири дочки на підбір. А п’ятий синок Пилипок.
Вийди, лиско, подивися, Чи хороше граю.
—Ой, мамо, піду я подивлюся, хто це так грає, — сказала старша дочка.
Тільки вона за поріг, а котик її цок у лобок та в писану торбу. І знову грає. Так і вима- нив з хати котик інших трьох сестер. А лисичка чекала-чекала, та й посилає сина:
—Піди лиш подивися, що вони там роблять, та швиденько гони їх в хату.
Тільки той на поріг, а котик його цок у лобок та в писану торбу. Чекала лисичка дітей, та й каже:
—Піду я сама подивлюся, де вони там забарилися.
Не встигла вона ступити на поріг, як сама опинилася коло діток в торбі. А котик вбіг у хату, розв’язав півника. Як же зрадів бідолаха, обійняв котика, заплакав з радощів. Щасливі друзі пішли додому.
Із тих пір півник завжди і в усьому слухався котика і ніколи більше не потрапляв у халепу.
👦👧
Не хочу й не буду!
С. Рунге
Квочка, розпушивши пір’я і обійнявши крилами гніздо із соломи, грілася на сонечку.
Але вона не просто грілася, вона висиджувала курчат, що мали от-от з’явитися на світ.
Раптом одне яйце вискочило з-під крила та й пострибало навколо гнізда, обертаючись немов дзиґа. Курка наздогнала втікача й повернула його на місце. Потім вона почала пере- раховувати майбутніх діток, увесь час плутаючись, тому що неслухняне яєчко стрибало, крутилося й перескакувало з місця на місце.
У цей час у двір вийшов Півень. Він ніс курці букет польових квітів.
—Як, ще ніхто не вилупився? — здивувався Півень. — Але ж пора вже! З гнізда знову викотилося неслухняне яйце.
—Ось, подивися, викапаний ти! Такий само гультяй та гайсало! — Курка крилом під- хопила яєчко й обережно опустила його до гнізда.
А Півень сказав:
—Піду-но я принесу тобі зеленого горошку. Га? З грядки! — І він поважно пішов.
Нарешті шкаралупки почали з тріском ламатися. Крак! Крак! Звідти з веселим криком вистрибували абсолютно однакові пухнасті грудочки. Розрізнити їх можна було лише за бантиками. Майбутні курочки були з бантиками на голові. А майбутні півники — з банти- ками на шиї — замість краваток.
—Здрастуй, мамо Курка!
—Привіт! Ух, як тут гарно!
—А як просторо!
—У мене у шкаралупі все тіло затерпло!
Так курчата кричали на різні голоси, і тільки одне курча залишалося у яйці й не поспі- шало виходити зі свого будиночка.
—Ну, виходь уже! — квапила його мама Курка. — Ми всі на тебе чекаємо! У відповідь пролунав тоненький скрипучий голосок:
—Не хочу й не буду!
Курка нічого не зрозуміла. Як це — «не хочу й не буду»?
—Не хочу разом з усіма! — пропищало Яйце. — Я не буду курчам! Не буду! Не буду!
На додачу Яйце почало повчати Курку. І кудкудакає вона не так як треба, і гніздо не так робить, і зерно не так клює...
—Востаннє питаю: чи вийдеш ти звідти? — розсердилася Курка.
—І не збираюся! — відповіло Яйце.
—Ну от що, дітки, досить із ним панькатися, — сказала мама Курка. — Нехай поси- дить сам і подумає про свою поведінку. А ми підемо. Пошукаємо жуків та хробаків. А потім я навчу вас будувати гнізда з соломи. А ще ми просто будемо гуляти!
Мама Курка з курчатами пішли. А у двір повільно вийшов Кіт.
— Яка краса! Яка ідеальна форма! — замурчав Кіт, побачивши Яйце. — Ви — сама досконалість! — Він облизнувся й одразу запропонував: — Давайте разом пограємо!
—Із задоволенням! — погодилося Яйце. — Тільки в що?
—Давайте пограємо у кота-мишки! — сказав Кіт.
—Ха-ха! Ви, мабуть, вважаєте мене дуже дурним? — відповіло Яйце. — Гадаєте, що я дозволю вам так просто мене зловити й з’їсти, як мишку?
—Як вам не соромно! — обурився Кіт. — По-перше, я не їм сирі яйця. От якщо там яєчня або омлет, тоді інша справа. Крім того, котом будете ви, а мишкою — я. І ви будете мене наздоганяти й їсти.
—Котом буду я? — зраділо Яйце. — Це ж інша справа. Згоден!
—Нічого не вийде, — сумно сказав Кіт. — Я забув, що у вас немає ніг. Як же ви будете наздоганяти?
—Як це немає? Є! — із шкаралупки вискочили курчачі ніжки.
—А де ж черевце? — розсудливо зауважив Кіт. — Як ви мене спіймаєте та будете їсти, якщо у вас немає черевця?
—Є черевце! — полетіли уламки шкаралупи, і тепер тільки на голові у курчати зали- шалася біла шапочка. Це був півник із бантиком на шиї.
—Оце інша справа! — промуркотів Кіт і простягнув пазуристу лапу, щоб схопити курча.
На щастя, у цей момент у дворі з’явився Півень із букетом зеленого горошку. Він кинувся на Кота й прогнав його.
—Ще трохи, і Кіт би тебе з’їв! — закричав Півень. — Дурненьке курчатко! Без голови на плечах!
—Є голова! — вигукнуло курча і скинуло з голови останню шкаралупку. Тепер воно нічим не відрізнялося від своїх братів.
—Хоч ти й наймолодше, але балувати ми тебе не будемо, — суворо сказав Півень.
—Тату! Тату! Здрастуй, тату! — застрибали навколо Півня курчата.
—Здрастуйте, діти! — сказав Півень.
—А ми підемо гуляти? — запитало батька молодше неслухняне курча.
—Це залежить від твоєї поведінки, — сердито відповів Півень. І вже трохи м’якіше додав: — Підемо!
—Ох, мало не забув! — вигукнув Півень і підніс курці букет із зеленого горошку. — Ось, тільки-но з грядки!
(Переклад українською Валерія Воробйова)
👦👧
Про мишеня, що було кішкою, собакою та тигром
(Індійська народна казка)
Кажуть: якщо тигр має серце мишеняти, то краще йому не зустрічатися з кішкою. Ста- лося так, що ворон ніс у дзьобі мишеня і, пролітаючи над лісом, впустив свою здобич. У тому лісі жив чарівник. І мишеня впало до ніг цього чарівника. Побачивши мишеня, чарівник підняв його й приніс до своєї хижки. Багато днів прожило мишеня з чарівником. Чарівник годував його, поїв, і мишеня було щасливе. Але одного разу, вийшовши з хижки, воно побачило поблизу великого кота. Шмигнувши назад до хижі, мишеня забилося в кут і сиділо там, тремтячи від страху.
Помітивши це, чарівник запитав:
—Що з тобою? Чому ти тремтиш?
—Ах, мій господарю, — пропищало мишеня. — Поблизу нашої хижі я зустрів кота і тепер вмираю від страху!
Чарівник подумав трохи і сказав:
—Добре, я зроблю так, що ти ніколи не боятимешся кішок. Лягай спати. Вранці ти прокинешся не мишеням, а кішкою.
Як чарівник обіцяв, так і зробив: вранці мишеня прокинулося кішкою.
—Більше тобі не треба боятися кішок. Тепер ти теж кішка, — сказав чарівник. Задоволена кішка-миша вибігла з хижки.
І тільки-но вона зібралася поніжитися на сонці, як раптом знову побачила кота. Бідо- лаха одразу ж забула, що вона вже не миша, а кішка, і понеслася назад до хижі.
—Що з тобою? — запитав чарівник. — Кого ти знову злякалася?
Кішці соромно було зізнатися, що вона як і раніше боїться кота, і вона збрехала:
—Я зустріла в лісі собаку, вона погналася за мною, і я ледве врятувалася від неї. Знову сказав чарівник:
—Лягай спати. Вранці ти прокинешся собакою, і тоді тобі не треба буде боятися інших собак.
Так і сталося: вранці кішка прокинулася великим собакою і з гучним гавкотом вибіг у ліс. У найближчого дерева він знову помітив кота. І кіт теж побачив собаку. Кіт подумав, що собака зараз кинеться на нього, і приготувався захищатися: він зафурчав, підняв лапу і голосно нявкнув. Почувши нявкання, собака, не пам’ятаючи себе від жаху, вбіг до хижі.
—А тепер хто тебе налякав? — запитав чарвіник.
Соромно було собаці зізнатися, що він злякався кішки, і собака сказав неправду:
—Ах, мій господарю, неподалік від нашої хижі я зустрів тигра! Я й досі не розумію, як мені вдалося врятуватися від його жахливих іклів!
—Ну, тоді я зроблю так, що ти відтепер нікого не боятимешся. Лягай спати. Завтра ти прокинешся тигром.
Так і сталося: вранці собака прокинувся тигром і вирішив: «Не личить мені, царю зві- рів, тулитися у жалюгідній людській хижі. Піду до лісу, і нехай всі звірі тремтять перед моєю силою й хоробрістю!»
Так подумавши, тигр поважно попрямував у глиб лісу. Як раптом він побачив кота. І кіт теж побачив тигра. Від жаху шерсть кота піднялася дибки, спина вигнулася дугою, очі заблищали. «Мені кінець! — подумав кіт. — Від тигра мені не врятуватися!»
А тигр, у грудях якого билося боягузливе серце мишеняти, побачивши гарячі котячі очі прожогом кинувся бігти до чарівника.
Він влетів у хижку, забився у найдальший кут і лежав там, цокотячи від страху іклами. Здивувався чарівник:
—Чому ти знову тремтиш? Хіба в нашому лісі є звір сильніший за тигра?
—Є ... — сказав ледве чутно тигр.
—Хто ж це? — здивувався чарівник.
—Це ... це ... це кіт!
Тоді чарівник зрозумів усе і сказав:
—Тигр, у грудях якого б’ється мишаче серце, слабший за кішку. Нехай же той, у кого серце мишеня, назавжди залишиться мишеням.
І, так сказавши, він перетворив тигра на маленьку жалюгідну мишу.
