Доброго дня, малята та батьки!
25.09 -29.09 Працюємо за темою: "Осінь у саду"
❤️Руханка 🤸♀
Почни 🌥 ранок бадьоро!
❤️Позитивних емоцій і безпечного простору навколо!❤️
"Осінь у саду"
👦👧
Відгадування загадок про фрукти.
Соковите, червоненьке,
Круглобоке, солоденьке.
(Яблуко.)
Лампочка вгорі висіла,
Стала смачна, пожовтіла.
Діти лампочку зірвали,
З апетитом скуштували.
(Груша.)
На лозі, росою вмиті,
Зріли грона соковиті.
В сонця силоньку черпали,
Золотистим соком стали.
(Виноград.)
Сонечко маленьке,
Кисло-солоденьке.
На скибочки поділю,
Своїх друзів пригощу.
(Апельсин.)
Їх люблять дорослі і діти,
І мавпочки всі на світі.
Вони на пальмі дозрівають,
З жарких країн до нас припливають.
(Банани.)
Спостереження за сонцем: його вплив на дозрівання фруктів
Де розташовується сонце — вгорі чи внизу? Яке воно?
Чи так сонце гріє, як улітку?
Яке зараз повітря — тепле чи холодне? Чому?
Яку користь приносить сонце природі?
Відгадування загадок:
Сидить дівчина в коморі,
А коса її надворі. (Морква.)
М’ячик я смачненький,
Стиглий, червоненький.
Соком-медом як наллюсь,
Наливним тоді я звусь.
(Яблуко.)
Росте вона на грядках,
Одежина вся в латках.
(Капуста.)
Я — салатик вітамінний
І на смак я теж відмінний.
Бурячок і огірок,
Капустинка і морквинка,
Квасолинка й картоплинка —
Все змішалося, я знаю.
Покуштуйте — пригощаю!
(Вінегрет.)
Читання казки А. М’ястківського про яблуню.
Казочка про яблуню
На узліссі, біля рову, де дідусь мій пас корову, кучеряве, як вільце, зеленіло деревце. І зайчатко, і лисичка називали його — дичка, і колись давно-давно липам скаржилось воно:
— Чом я дике? Я не дике! Скоро виросту велике. Нині зовсім невеличке, п’ю водичку од кринички, що прозора наче скло... Із зернятка я зросло. Ось довкола ліс буя... Може, кле- ном стану я, може, дубом в лісі скраю, ще не відаю, не знаю...
Тут при нім зайчатко стало, подивилося й сказало:
— Ти із яблука, що впало. До землі вчепилось ти, щоб під дощиком рости. Через років сім чи вісім станеш яблунею в лісі!
Засміялись лопухи:
— Хи-хи-хи та хи-хи-хи! З неї яблуні не буде, бо затопчуть її люди. Якщо й вродить якийсь плід, то заглушить його глід!
Але йшов узліссям дід. З корячка води напився і на дичку задивився: «Непомітна, неве- личка, але яблунька, хоч дичка. В бур’янах густих вона, але в корені міцна...»
Вирвав дід скрізь лопухи і сказав:
— Роздивляйсь зелені сни, а пізніше, восени, я візьму тебе в мій сад, де порічки й вино- град, де квітує все зелене,— станеш щепою у мене!
І коли зжовтів весь ліс, деревце дідусь приніс до господи й посадив і довкіл обгородив, щоб не сміли зайченята взимку яблуньку чухрати. А на весну залюбки прищепив дідусь
бруньки з яблунь тих, що вже великі, що культурні, а не дикі... Й деревце розвеселилось, шовком-цвітом рясно вкрилось. І зросла, як дід хотів, яблуня семи сортів. Дозрівали на осонні білі яблука й червоні.
От і казка невеличка вам про яблуню, про дичку.
Б. Комар "Дві груші і одна"
Сергійко і Леся гралися в садку. Повз них стежкою йшла незнайома бабуся. В одній руці вона несла кошик з грушками, а другою спиралася на довгу сучкувату палицю.
Спіткнулась бабуся об камінець, що лежав на стежці, і мало не впала. Не втримала кошика, випустила з рук, і груші розсипалися.
— От лихо! — скрушно мовила вона.
Відкинула палицею камінець зі стежки і заходилася збирати розсипані груші. Тільки їй, старенькій, мабуть, важко було нахилятися за ними.
Та, видно, ще й недобачала. Мацала, мацала навколо себе по стежці, по траві, поки не знаходила яку грушу.
Сергійко підійшов до бабусі, став показувати, де вони лежать.
— Ось... ось...— тикав пальцем.
А коли бабуся й тоді водила руками не там, де він показував, Сергійко сердився:
— Та не там! Ось тут... Бабуся слухняно підбирала.
Прибігла й Леся. Побачила, що вони роблять, метнулася, швиденько визбирала решту груш у фартушок і висипала в кошик.
— Спасибі вам, дітки, що допомогли,— подякувала бабуся.— Нате ж вам за це. Це тобі, дівчинко,— дала Лесі дві здоровенні, підрум’янені з боків груші.— А це тобі, хлоп- чику,— простягла Сергійкові вже не дві, як сестричці, а чомусь лише одну грушу, хоча також велику й підрум’янену.
Ще раз подякувала їм, попрощалася й рушила далі стежкою.
Раді були Сергійко й Леся. Одразу ж побігли додому розповісти мамі, як вони допо- могли старенькій і які гарні груші дала вона їм за те. Мама теж раділа, що діти в неї такі чемні та ввічливі.
— Молодці, молодці! — хвалила.
Раптом вона помітила, що в Лесі дві груші, а в Сергійка тільки одна.
— Мабуть, уже з’їв? — спитала сина.— І я б не втерпіла покуштувати...
— Ні, я не їв,— заперечив Сергійко.— Бабуся так і дала: Лесі дві, а мені одну.
— Чого ж це? — здивувалась мама.
— Не знаю...— і сам здивувався Сергійко.— Може, тому, що Леся дівчинка або що мала.
— Та ні, тут щось не те,— не погодилася мама.— Ану, гарненько розкажіть, як ви допо- магали бабусі.
Сергійко й Леся розповіли.
— От тепер мені ясно, чому вона тобі, Сергійку, тільки одну дала,— сказала мама.— А могла б зовсім не давати.
— Чому, мамо? — збентежився Сергійко.
— А ти сам добре подумай,— відповіла докірливо мама.— Тоді й зрозумієш.
Василь Сухомлинський "Пелюстка і квітка"
На грядочці виросла гарна квітка жоржини. Біла, як мармур, духмяна. Літають над нею бджоли й джмелі, беруть нектар.
У квітці сорок дві пелюстки. І ось одна з них загордилася:
— Я найкраща. Без мене і квітка не квітка. Я найголовніша. Ось візьму й піду — що мені?
Напружилася, вилізла з квітки, зіскочила на землю. Сіла в кущі шипшини й дивиться,— що ж квітка робитиме? А квітка байдужки собі, усміхається сонцю, згукує до себе бджіл і джмелів.
Пішла собі Пелюстка. Аж зустрічає Муравлика.
— Ти хто? — питає Муравлик.
— Я — Пелюстка. Найкраща. Найголовніша. Без мене квітка не квітка.
— Пелюстка? Знаю пелюстку я в квітці, а на двох тоненьких лапках не знаю. Ходила Пелюстка, ходила до вечора й засохла. А квітка цвіте.
Ось така, бачте, казка. Квітка і без однієї пелюстки квітка. А пелюстка без квітки — ніщо.
Іван Сенченко "Хліб святий"
Принесла бабуся хліб з магазину. Катруся не голодна була. Покуштувала і аж ніc змор- щила:
— Фе, який поганий!
Бабуся розсердилася і почала навчати внучку:
— Так ніколи не можна говорити на хліб. Коли він чомусь не подобається, кажуть:
«Хліб так негарно випечений…»
— А Юрчик теж не шанує хліба,— насупилася Катруся.— Не доїв надворі шматочка і кинув на землю. Потім із Сергієм почали його футболити…
— Ай, як негарно! — розгнівалася бабуся. І сказала внучці: — І сама ніколи так не роби, і Юрчикові не дозволяй. Не доїла — однеси у хлібницю поклади, пізніше доїси. А коли хтось кине на землю — накажи підібрати. Топтати хліб не можна. Хліб дає людям життя. Без хліба ж — голод, смерть. Скільки на світі людей перемерло без хліба! Хліб святий.
Катруся задумалася. Потім притулилася до бабусі:
— Я більш ніколи не буду погано казати про хліб і не розкидатиму. І Юрчикові не дозволю. Тільки не треба сердитися на мене. Приголуб мене…
Бабуся поклала руку на голову внучці й пригорнула її до себе.
Спілкування в колі:
про необхідність миття фруктів перед вживанням
Запитання
Де живуть мікроби?
Чого бояться мікроби?
Чому слід мити фрукти?
Читання вірша М. Сингаївського «Слива».
Сливку якось навесні
Посадив я при вікні.
Дощик їй давав водичку,
Вітер гладив, як сестричку.
А у сонячну погоду
Я їй сам приносив воду.
І від бурі вперта сливка
Не схилилась все одно.
А тепер уже велика —
Заглядає у вікно!
Запитання
Що посадив хлопчик?
Хто давав сливці водичку?
Як гладив сливку вітер?
Хто приносив їй водичку у сонячну погоду?
Чи схилилась вона від бурі?
А яка вона стала тепер?
Читання вірша М. Познанської «Вересень».
Відлітають журавлі,
Ходить осінь по селі.
Йде-бреде вона дворами,
Наділяє всіх дарами:
Сипле зерна і плоди
Добрим людям за труди.
Весь матеріал за посиланням:
Навчання дошкiльнят англiйської мови - це особливий вид освiтної дiяльностi.
У процесi навчання дiти не вивчають складових частин незнайомої мови,
а одразу опановують її як засiб спiлкування.
Рекомендації для батьків дошкільнят ❤
Психологiчий вicник. ЗДО5 Теремок
Актуально
.JPG)
