Група "Сонечко"

Доброго дня, малята та батьки!

25.09 -29.09 Працюємо за темою: "Осінь у саду"

❤️Руханка 🤸‍♀

Почни 🌥 ранок бадьоро!

❤️Позитивних емоцій і безпечного простору навколо!❤️

"Осінь у саду"

👦👧

Відгадування загадок про фрукти.

Соковите, червоненьке,

Круглобоке, солоденьке.

(Яблуко.)

Лампочка вгорі висіла,

Стала смачна, пожовтіла.

Діти лампочку зірвали,

З апетитом скуштували.

(Груша.)

На лозі, росою вмиті,

Зріли грона соковиті.

В сонця силоньку черпали,

Золотистим соком стали.

(Виноград.)

Сонечко маленьке,

Кисло-солоденьке.

На скибочки поділю,

Своїх друзів пригощу.

(Апельсин.)

Їх люблять дорослі і діти,

І мавпочки всі на світі.

Вони на пальмі дозрівають,

З жарких країн до нас припливають.

(Банани.)

Спостереження за сонцем: його вплив на дозрівання фруктів

Де розташовується сонце — вгорі чи внизу? Яке воно?

Чи так сонце гріє, як улітку?

Яке зараз повітря — тепле чи холодне? Чому?

Яку користь приносить сонце природі?

Відгадування загадок:

Сидить дівчина в коморі,

А коса її надворі. (Морква.)

М’ячик я смачненький,

Стиглий, червоненький.

Соком-медом як наллюсь,

Наливним тоді я звусь.

(Яблуко.)

Росте вона на грядках,

Одежина вся в латках.

(Капуста.)

Я — салатик вітамінний

І на смак я теж відмінний.

Бурячок і огірок,

Капустинка і морквинка,

Квасолинка й картоплинка —

Все змішалося, я знаю.

Покуштуйте — пригощаю!

(Вінегрет.)

Читання казки А. М’ястківського про яблуню.

Казочка про яблуню

На узліссі, біля рову, де дідусь мій пас корову, кучеряве, як вільце, зеленіло деревце. І зайчатко, і лисичка називали його — дичка, і колись давно-давно липам скаржилось воно:

— Чом я дике? Я не дике! Скоро виросту велике. Нині зовсім невеличке, п’ю водичку од кринички, що прозора наче скло... Із зернятка я зросло. Ось довкола ліс буя... Може, кле- ном стану я, може, дубом в лісі скраю, ще не відаю, не знаю...

Тут при нім зайчатко стало, подивилося й сказало:

— Ти із яблука, що впало. До землі вчепилось ти, щоб під дощиком рости. Через років сім чи вісім станеш яблунею в лісі!

Засміялись лопухи:

— Хи-хи-хи та хи-хи-хи! З неї яблуні не буде, бо затопчуть її люди. Якщо й вродить якийсь плід, то заглушить його глід!

Але йшов узліссям дід. З корячка води напився і на дичку задивився: «Непомітна, неве- личка, але яблунька, хоч дичка. В бур’янах густих вона, але в корені міцна...»

Вирвав дід скрізь лопухи і сказав:

— Роздивляйсь зелені сни, а пізніше, восени, я візьму тебе в мій сад, де порічки й вино- град, де квітує все зелене,— станеш щепою у мене!

І коли зжовтів весь ліс, деревце дідусь приніс до господи й посадив і довкіл обгородив, щоб не сміли зайченята взимку яблуньку чухрати. А на весну залюбки прищепив дідусь

бруньки з яблунь тих, що вже великі, що культурні, а не дикі... Й деревце розвеселилось, шовком-цвітом рясно вкрилось. І зросла, як дід хотів, яблуня семи сортів. Дозрівали на осонні білі яблука й червоні.

От і казка невеличка вам про яблуню, про дичку.

Б. Комар "Дві груші і одна"

Сергійко і Леся гралися в садку. Повз них стежкою йшла незнайома бабуся. В одній руці вона несла кошик з грушками, а другою спиралася на довгу сучкувату палицю.

Спіткнулась бабуся об камінець, що лежав на стежці, і мало не впала. Не втримала кошика, випустила з рук, і груші розсипалися.

— От лихо! — скрушно мовила вона.

Відкинула палицею камінець зі стежки і заходилася збирати розсипані груші. Тільки їй, старенькій, мабуть, важко було нахилятися за ними.

Та, видно, ще й недобачала. Мацала, мацала навколо себе по стежці, по траві, поки не знаходила яку грушу.

Сергійко підійшов до бабусі, став показувати, де вони лежать.

— Ось... ось...— тикав пальцем.

А коли бабуся й тоді водила руками не там, де він показував, Сергійко сердився:

— Та не там! Ось тут... Бабуся слухняно підбирала.

Прибігла й Леся. Побачила, що вони роблять, метнулася, швиденько визбирала решту груш у фартушок і висипала в кошик.

— Спасибі вам, дітки, що допомогли,— подякувала бабуся.— Нате ж вам за це. Це тобі, дівчинко,— дала Лесі дві здоровенні, підрум’янені з боків груші.— А це тобі, хлоп- чику,— простягла Сергійкові вже не дві, як сестричці, а чомусь лише одну грушу, хоча також велику й підрум’янену.

Ще раз подякувала їм, попрощалася й рушила далі стежкою.

Раді були Сергійко й Леся. Одразу ж побігли додому розповісти мамі, як вони допо- могли старенькій і які гарні груші дала вона їм за те. Мама теж раділа, що діти в неї такі чемні та ввічливі.

— Молодці, молодці! — хвалила.

Раптом вона помітила, що в Лесі дві груші, а в Сергійка тільки одна.

— Мабуть, уже з’їв? — спитала сина.— І я б не втерпіла покуштувати...

— Ні, я не їв,— заперечив Сергійко.— Бабуся так і дала: Лесі дві, а мені одну.

— Чого ж це? — здивувалась мама.

— Не знаю...— і сам здивувався Сергійко.— Може, тому, що Леся дівчинка або що мала.

— Та ні, тут щось не те,— не погодилася мама.— Ану, гарненько розкажіть, як ви допо- магали бабусі.

Сергійко й Леся розповіли.

— От тепер мені ясно, чому вона тобі, Сергійку, тільки одну дала,— сказала мама.— А могла б зовсім не давати.

— Чому, мамо? — збентежився Сергійко.

— А ти сам добре подумай,— відповіла докірливо мама.— Тоді й зрозумієш.

Василь Сухомлинський "Пелюстка і квітка"

На грядочці виросла гарна квітка жоржини. Біла, як мармур, духмяна. Літають над нею бджоли й джмелі, беруть нектар.

У квітці сорок дві пелюстки. І ось одна з них загордилася:

— Я найкраща. Без мене і квітка не квітка. Я найголовніша. Ось візьму й піду — що мені?

Напружилася, вилізла з квітки, зіскочила на землю. Сіла в кущі шипшини й дивиться,— що ж квітка робитиме? А квітка байдужки собі, усміхається сонцю, згукує до себе бджіл і джмелів.

Пішла собі Пелюстка. Аж зустрічає Муравлика.

— Ти хто? — питає Муравлик.

— Я — Пелюстка. Найкраща. Найголовніша. Без мене квітка не квітка.

— Пелюстка? Знаю пелюстку я в квітці, а на двох тоненьких лапках не знаю. Ходила Пелюстка, ходила до вечора й засохла. А квітка цвіте.

Ось така, бачте, казка. Квітка і без однієї пелюстки квітка. А пелюстка без квітки — ніщо.

Іван Сенченко "Хліб святий"

Принесла бабуся хліб з магазину. Катруся не голодна була. Покуштувала і аж ніc змор- щила:

— Фе, який поганий!

Бабуся розсердилася і почала навчати внучку:

— Так ніколи не можна говорити на хліб. Коли він чомусь не подобається, кажуть:

«Хліб так негарно випечений…»

— А Юрчик теж не шанує хліба,— насупилася Катруся.— Не доїв надворі шматочка і кинув на землю. Потім із Сергієм почали його футболити…

— Ай, як негарно! — розгнівалася бабуся. І сказала внучці: — І сама ніколи так не роби, і Юрчикові не дозволяй. Не доїла — однеси у хлібницю поклади, пізніше доїси. А коли хтось кине на землю — накажи підібрати. Топтати хліб не можна. Хліб дає людям життя. Без хліба ж — голод, смерть. Скільки на світі людей перемерло без хліба! Хліб святий.

Катруся задумалася. Потім притулилася до бабусі:

— Я більш ніколи не буду погано казати про хліб і не розкидатиму. І Юрчикові не дозволю. Тільки не треба сердитися на мене. Приголуб мене…

Бабуся поклала руку на голову внучці й пригорнула її до себе.

Спілкування в колі:

про необхідність миття фруктів перед вживанням

Запитання

Де живуть мікроби?

Чого бояться мікроби?

Чому слід мити фрукти?

Читання вірша М. Сингаївського «Слива».

Сливку якось навесні

Посадив я при вікні.